Володимир ВАГАПОВ, професор

 

Дещо про національну безпеку

 

У наш час політики всіх мастей як останній довід у перманентній боротьбі за владу все частіше використовують таврування політичних намірів та  дій противника такими, що загрожують національним інтересам. Матеріал, що пропонується, може допомогти читачам краще орієнтуватися  у сфері національної безпеки.

 

У наукових працях та державних документах поняття проблеми забезпечення національної безпеки найчастіше вживають у розумінні проблеми забезпечення захищеності сприятливих умов для життя людини, розвитку суспільства, діяльності держави та процесів у навколишньому середовищі, що дозволяє досягти певних цілей або зберегти певні цінності. Згадані цілі та цінності, на думку більшості авторів, являють собою  так звані національні інтереси –  таку собі множину матеріальних, інтелектуальних та духовних скарбів людини, суспільства, держави та їх бажань плюс здоров’я довкілля. Офіційний перелік пріоритетів національних інтересів визначений у державних документах, зокрема у  Законі України “Про основи національної безпеки України”. Об'єктами національної безпеки визнані  людина, суспільство, держава та довкілля.

Слід зауважити, що досягти найкращих показників безпеки за всіма складовими водночас неможливо, адже інтереси людини, держави, суспільства  та довкілля далеко не завжди співпадають. Але на таку дрібницю політики та державні діячі, як правило, не звертають увагу і, коли з пафосом промовляють про захист національних інтересів, найчастіше мають на увазі інтереси держави, хоча держава лише один  з сукупності об'єктів національної безпеки. Складність полягає у тому, що об'єкти  національної безпеки впливають одне на одного і навіть  часто-густо  мають антагоністичні відносини. Наприклад, реалізація права держави на безпеку, безумовно,   багато в чому  обмежує права та  свободи особистості. Боротьба з тероризмом  неможлива без втрат у сфері  прав людини, хоча  має за мету й особисту  безпеку громадян держави.

Оскільки зазначені об'єкти взаємодіють одне з одним та з зовнішнім світом і можуть бути як споживачами так  і постачальниками безпеки (або джерелами загроз) одне для одного, то на національному рівні доцільніше  вести мову про  повну сукупність об'єктів національної безпеки - систему національної безпеки з  притаманною їй властивістю захисту національних інтересів, якою є сукупність держави з її системою законів, міждержавних угод і членством у міжнародних організаціях, суспільства з його ядром – людиною – і громадськими організаціями з їхніми програмними документами та довкілля, яке не може захистити  а ні себе, а нікого, а тільки здатне загоїти невеличкі рани. Діяльність інших об'єктів у сумісному просторі  зазвичай тільки шкодить йому. Водночас не треба забувати, що з іншого боку природа є джерелом страшенних стихійних лих.

Системами безпеки більш високого рівня складності є різного роду об’єднання  держав, що мають за мету підвищення  безпеки членів цих утворень. Тут слід зауважити, що люди об’єднуються  тільки до  такого рівня, поки інтеграція підвищує рівень їх безпеки. Природа надала людині схильність до конфлікту, а вона, в свою чергу, зробила  агресивність властивістю товариств, які люди утворюють. Тобто основою конфліктогеності будь-яких товариств людей  (родини, племені, держави, коаліції держав) є генетична конфліктогеність  людини, дана йому природою для життєздатності, для забезпечення можливості  вижити в умовах обмежених  ресурсів й конкуренції собі подібних. Але світ ще ніколи не бачив унітарних держав-цивілізацій, тому що на цьому рівні  виграш у безпеці за рахунок об’єднання не такий вже великий і не переважає прагнення навіть у таких, що належать до однієї цивілізації, регіонів, національних груп і  держав, до  самостійності з метою отримання матеріальних здобутків. В світі ще ніколи не існувало обєднань  в масштабах цивілізації,  і ніколи не було конфлікту зразу за всіма цивілізаційними параметрам. Цивілізаційні  (читай культурні) відміності не є основним джерелом конфліктів. Боротьба за життєвий простір, корисні копалини, ринки збуту – ось суть війн. Тому важко погодитися з професором Хантингтоном, автором відомої теорії, у якій стверджується, що у майбутньому світі основний конфлікт буде між двома цивілізаціями – ісламським світом та  християнським світом західного товку, а лінії розлому між цивілізаціями будуть лініями майбутніх фронтів. Але ніколи в исторії людства не було “цивілізаційних” війн, оскільки цивілізації самі по собі, незважаючи на суттєві відмінності, неконфліктогенні. Зауважимо, що визначаючи цивілізацію як найвищу культурну спільність, як найвищий рівень культурної самоідентифікації людей, православних слов’ян східної  Європи автор  теорії в цей світ не включив.   

Оскільки практично всі наукові праці, які присвячені дослідженням з питань національної безпеки, починаються з визначення таких фундаментальних понять як національна безпека, національні інтереси, загроза національним інтересам (нацбезпеці), небезпека тощо, то термінологію сфери національної безпеки на сьогодні ще не можна вважати остаточно визначеною та визнаною. Існує багато варіантів визначень основних термінів, наведених  у публікаціях окремих авторів, у Законах держави, документах затверджених Указами Президента  та Постановами Кабінету міністрів. Але не будемо втомлювати читача порівняльним аналізом наявних найрізноманітніших термінологічних систем з нацбезпеки. Відмітимо тільки одне – всі вони починаються з введення визначень таких термінів як «загроза» та «небезпека», як вихідних для конструювання того варіанту теорії нацбезпеки, який  пропонують автори праць. Це призводить нас до висновку,  що терміни «загроза» і «небезпека» більшістю дослідників визнані базовими у нацбезпеці і скоріше за все  саме з ними повинні бути пов’язані  основні твердження, які можуть розглядатися як вихідні  під час досліджень у сфері забезпечення національної безпеки.

             Великий тлумачний словник сучасної української мови[1]  дає такі тлумачення слів “загроза” та “небезпека”: Загроза:   - можливість або неминучість виникнення чогось  небезпечного,   прикрого,   тяжкого для кого(чого)-небудь; -те, що може  заподіювати яке-небудь зло, якусь       неприємність. Небезпека: - можливість якогось лиха, нещастя, якоїсь катастрофи,   шкоди і т. ін.; - стан,  коли  кому (чому)-небудь  щось  загрожує .

            Наведені тлумачення слів небезпека та загроза достатньо зрозумілі та на понятійному рівні не викликають особливих заперечень для використання.

           Якщо мати на увазі в наведених формулюваннях під неозначеними  займенниками типу «хто-небудь» та «що-небудь» об’єкт (або систему) національної безпеки, то  об'єкт національної безпеки – це те, що може бути у небезпеці, чому може щось загрожувати, чому може бути заподіяна якась шкода, з чим може статися якесь лихо, катастрофа.

            З точки зору теоретика ці формулювання не бездоганні, але ж попри всю їх простоту та наукову непрезентабельність вони містять масу живлячого матеріалу для дослідника, з розгляду якого випливають наступні тези.

            Коли є загроза як можливість виникнення якогось чинника, що може заподіювати  яке-небудь зло об’єкту, то є і небезпека для цього об’єкту, як можливість якогось лиха тощо.  Можливість лиха (небезпека) стає реальною як тільки хоча б один з «поганих» чинників із сфери теоретичного переліку  переходить у площину можливої практичної реалізації (виникає загроза). Небезпека не може виникати без загроз.           

Отже, висновок, загроза і небезпека існують лише  у вимірі  можливого. Загроза є джерелом живлення небезпеки,  зв’язок між загрозою  і небезпекою  має причинно-наслідковий характер.

Зло може бути заподіяне декількома чинниками, отже і загроз може бути декілька. «Постачальниками» загроз можуть бути як об'єкти однієї системи так й інших систем.    

Існування в атмосфері небезпеки є дискомфортне, тому людина, суспільство, держава вживають певних заходів із запобігання загрозам та їх стримування (надалі для зручності будемо використовувати скорочений варіант – стримування) , перетворюючись таким чином у суб’єкти безпеки у просторі, де вони існують та взаємодіють. Тому до наведених вище тез, що побудовані на основі понять загрози та небезпеки, логічно додати тези, що дають точки опори для досліджень у площині, зазначеній координатами «безпека» та «запобігання загрозам та стримування їх» на відміну від  площині, де панують «загроза» та «небезпека».  Але ж не треба вважати, що названі дві площини є повністю відокремлені одна від одної. Зовсім ні, це два боки однієї медалі, на одному боці якої написано «безпека», а на іншому «небезпека».

Коли можливість якогось лиха з об'єктом  дуже низька – через наявність умов, що повністю відвертають або значно зменшують загрози, це безпека, яка у тлумачному словнику визначена дуже просто: стан, коли кому(чому)-небудь ніщо не загрожує.

Стримування загроз слід розуміти теж як можливість - можливість відвернути чинник (або компенсувати його вплив),  який може заподіяти зло об'єкту, якому через цей чинник може бути завдано шкоди або через який може статися лихо, катастрофа.

Коли є реальна можливість відвернути «поганий»  чинник (або компенсувати його вплив), тобто зменшити загрозу, то є  й можливість для об'єкта досягти безпеки.

Вихідною інформацією для формування стримування загроз можуть слугувати апріорні відомості про появу «поганих» чинників та поточні відомості щодо фактичного рівня загроз або  небезпеки.

Стримування загроз може здійснюватися як власноруч об'єктами так і ззовні, іншими об'єктами системи або з систем більш високого рівня.

Таким чином, стримування загроз та  безпека також  існують лише  у вимірі  можливого), зв’язок між стримуванням  і безпекою  також має причинно-наслідковий характер.

Автор має надію, що спираючись на викладені вище тези, читач зможе краще зрозуміти «фізику» процесів можливого  у  системі нацбезпеки.

Деякі ілюстративні приклади.  Можливість затоплення міста, що розташоване на ділянці місцевості нижче рівня якогось великого водоcховища, існує завжди і вона тим вище, чим вище можливість руйнації захисних споруд (дамби, греблі) або підйому рівня води у водосховищі вище їх рівня. У нашому прикладі об’єкт, який може бути у небезпеці, - місто; лихо – затоплення міста; небезпека – можливість затоплення; загрози - можливості виникнення чинників, що можуть призвести до затоплення; чинники, що можуть заподіяти зло – руйнація захисних споруд через  терористичні дії, незадовільний стан (через вік, недоліки конструкції) споруд, землетруси, буревії тощо або підйом рівня води у водосховищі вище їх рівня через виникнення тривалих дощів.

 В свою чергу небезпека для міста – можливість затоплення - є загрозою для життя населення міста, тобто, коли виникає можливість затоплення, то виникає небезпека як можливість загибелі великої кількості мешканців міста. Тут об'єкт - населення міста, небезпека – можливість його загибелі, загроза – можливість затоплення міста. Але ж є й інші «погані» чинники, що можуть призвести до великих втрат серед населення.  Загрозами для життя населення можуть стати,  наприклад, можливість виникнення в місті епідемії смертельної хвороби, можливість застосування зброї масового знищення терористами або країною агресором тощо.

 Серед загроз для цілісності захисних споруд такої як можливість терористичних дій  можна запобігти шляхом їх (споруд) надійної охорони, можливості руйнації через буревії запобігти неможливо, хоча врятувати населення міста можна шляхом його своєчасної евакуації, можливості руйнації через землетрус запобігти неможливо, також  неможливо й врятувати населення шляхом евакуації, оскільки невідомо, коли буде цей землетрус. Такій загрозі як перевищення через тривалі дощі рівнем води висоти захисних споруд запобігти також неможливо, але повільний підйом води дає можливість стримування загрози шляхом нарощування греблі під час аварійної ситуації, коли вода може піднятися вище за максимальне значення, що було прийняте як вихідне під час проектування захисних споруд. Зрозуміло, що стримування даної загрози можливе лише за умови, що нарощування греблі буде випереджати підйом води.

 Наведемо ще один приклад - ланцюжка, що складається з ланок «небезпека –  загроза». Можливість різкого підвищення рівня соціальної напруженості у суспільстві (через незадоволення певних верств  населення  умовами життя, через прагнення певних кіл прийти до влади тощо) є загрозою для існування діючої влади або навіть державного устрою країни. Можливість зміни влади або державного устрою  породжує загрозу виникнення економічно-фінансової кризи у державі. Можливість зазначеної кризи загрожує необхідному рівню фінансування державних інститутів, серед яких досить вразливим (за рівнем і характером наслідків) є військо. Можливість фінансової скрути для війська є загрозою рівню бойової його готовності, адже відсутність коштів на закупівлю пального, на поточний ремонт військової техніки та озброєння зупиняє бойову підготовку особового складу. Можливе падіння рівня професійної підготовки особового складу  з одного боку є, під час  виконання бойових вправ, стрільб, польотів, плавань, загрозою для життя як екіпажів бойових машин, літаків, кораблів так і для населення. З іншого боку, і це є головним, можливе падіння рівня підготовки військовослужбовців є загрозою воєнній безпеці держави, слабка обороноздатність держави навіть може стати каталізатором агресивних намірів сусідів, охочих до чужої території. Непоганою ілюстрацією-попередженням може бути військова і політична поразка Азербайджану під час Карабаського конфлікту[2]. За чисельним складом армія Азербайджану навесні 1992р. під час спроби повернути Нагірний Карабах, відтятий на фоні розпаду Радянського Союзу представниками вірменського національно-визвольного руху (оцінка Вірменії) або сепаратистами (погляд Азербайджану), переважала карабаську майже удвічі. Але ця армія була укомплектована у засіб примусової мобілізації з студентської молоді та біженців з Вірменії та була абсолютно непідготовлена. Цьому військовому формуванню протистояло добре навчене російськими інструкторами та оснащене зброєю дислокованих на території Нагірного Карабаху частин Радянської Армії відмобілізоване регулярне військо, підтримане під час бойових дій вірменською армією та 7-ою російською армією, що була дислокована на вірменській території. Тоді Азербайджан втратив 25% території.

На превеликий жаль Україні в її новітній історії довелося пройти декілька ланок подібного шляху, а саме: формування після розпаду імперії нової держави з частки залишків Радянського Союзу, занепад економіки, величезна фінансова діра у вигляді майже міліонного військового формування - небезпечної спадщини Союзу, відсутність на протязі 13,5 років з дня здобуття незалежності будь-якої військової політики керівництва держави (окрім поступового скорочення війська),  неможливість здійснення нормальної бойової підготовки особового складу ( аби тільки прогодувати військових!) і, як наслідок,  – декілька жахливих аварій та катастроф, десятки загиблих.. В свою чергу все це призвело до більш негативного ставлення населення до війська, до зневіри військових в самих себе, у свою необхідність державі та народу. Народ почав зневажати своє військо. Слава Богу, не було у цей період агресивного сусіда. Хоча треба бути справедливим, все ж таки був дуже важливий результат того етапу військового будівництва в Україні  - це  досягнення і цивільними, і військовими розуміння необхідності запровадження механізму демократичного цивільного контролю над  Збройними Силами, що дає можливість перетворити Збройні Сили на підконтрольний суспільству інститут, за який воно (суспільство) несе повну відповідальність.

 


 

[1] Великий тлумачний словник сучасної української мови. -  К.: Ірпінь: ВТФ  “Перун”, 2003. – 1440 с.

[2] Перепелиця Г.М. Конфлікти в посткомуністичній Європі: Монографія. – К. : НІСІ, 2003. – 432 с.

 

  

                                                                                                                                           


      Отправить сообщение admin@intellectual.org.ua с вопросами и замечаниями об этом веб-узле.  По вопросам размещения материалов: - направляйте Ваши   материалы и письма по адресу: redaktor@intellectual.org.ua  

 БЮРО РАССЛЕДОВАНИЙ ФОНДА ВЕТЕРАНОВ ВНЕШНЕЙ РАЗВЕДКИ: тел. 8 (067) 404-07-24  e-mail:  rass@intellectual.org.ua